Віялові відключення совісті

50 мільярдів гривень — ось причина вчорашнього демаршу зі звільненням голови НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва, та призначенням на цю посаду Юрія Вітренка.

Ці 50 мільярдів НАК відрахувала в резерви на випадок, якщо боржники з нею не розрахуються. За інформацією джерела ZN.UA, Банкова хотіла, забравши ці кошти у НАК, спустити все на «Велике будівництво», «підігрівши» всіх, хто з цієї інфраструктурної афери годується.

От вам рівень кадрової політики в державі. Пристібайтеся. Далі ми спускатимемося туди, де дна взагалі немає.

Щоб звільнити Коболєва уряд пішов на нечуваний мухльож — звільнив наглядову раду компанії. Призначив нового голову правління. І знову повернув до повноважень наглядову раду. Навіщо? Бо лише рада відповідно до статуту «Нафтогазу» та законодавства може подавати пропозиції щодо звільнення або призначення голови правління компанії. Короткої неспроможності ради урядовцям вистачило, щоб призначити Вітренка головою компанії, яку він залишив улітку минулого року після тривалої та неприхованої сварки з колишнім добрим другом Коболєвим.

Нинішня перемога Вітренка — це не лише його особистий садистський реванш над давнім суперником, а й втілення давньої мрії Андрія Єрмака прилаштувати Вітренка у владі будь-якою ціною і будь-куди. Та ще й президент до Вітренка напрочуд лояльний. Освічений, грамотний і впевнений у собі Юрій Юрійович уміє справити враження виняткового експерта навіть у тих сферах, від яких він далекий. Він ладно говорить, а головне, вміє на льоту запропонувати просте рішення будь-якої складної проблеми. А саме це Володимир Олександрович постійно шукає в своєму оточенні. Вітренко — Шахразада Зеленського, в якої завжди є для нього нова казочка. Прихильність Єрмака із Зеленським мала б забезпечити Вітренкові райдужне майбутнє, на початку він узагалі цілився у крісло віцепрем’єра, але все виявилося настільки непросто, що зрештою Денису Шмигалю з командою довелося йти на відверті маніпуляції, щоб вибороти Вітренкові хоча б посаду голови НАК. І ні, звісно, це не спонтанне рішення Шмигаля. Навіть не Єрмака.

Два тижні тому Володимир Зеленський зустрічався із Андрієм Коболєвим і запропонував йому рокіровку: Вітренко очолює «Нафтогаз», а Коболєв — Міненерго. Коболєв відмовився. Зеленський образився. А потім образився ще раз, коли стало зрозуміло, що президентські дороги Коболєв теж фінансувати не збирається, і майже 40 млрд грн дивідендів — максимум, на який може розраховувати держава.

Чи правильний вибір зробив тоді Коболєв? Цілком. За наявності у держави потужної енергетичної компанії її конфлікт із профільним міністерством неминучий. І міністерство завжди програватиме, бо не має такого ринкового впливу і «розв’язаних рук». Тому бути міністром енергетики при Вітренку на чолі «Нафтогазу» — це все одно поразка, просто не така очевидна.

Хто ще керує Вітренком, крім Єрмака, який лише думає, що ним керує? Поки ніхто. Їм системно взагалі важко керувати. Він не просто з гранатою, він сам – граната. Згадайте, парламент кілька разів провалював голосування за Вітренка як міністра енергетики, бо знайти баланс між інтересами важковаговиків енергоринку — Ріната Ахметова та Ігоря Коломойського, а відповідно, і лояльність «їхніх» парламентаріїв було вкрай важко. Так, певний час Коломойський вважав, що зможе «порозумітися» із Вітренком і використовувати його як додатковий балансир, що триматиме хиткий паритет двох олігархів на одному ринку. Та доволі швидко гострий розум Коломойського збагнув, що Вітренко завжди вестиме свою гру із надто непередбачуваним результатом навіть для його союзників. Подивіться на Коболєва, наприклад, і згадайте, якою брудною стала гра Вітренка, коли цих НАКівських сіамських близнюків розділили.

Звісно, з високою ймовірністю урядовий демарш — це не фінал і не остаточна перемога, Коболєв напевно оскаржуватиме все це в судах і навіть має шанси на перемогу. Але років судової тяганини Вітренкові вистачить для того, щоб покерувати «Нафтогазом» так, як саме він вважає за потрібне.

І якби ми могли прочитати думки Юрія Юрійовича, то картинка управління найбільшою енергетичною компанією держави склалася б така: від нинішньої НАК залишаються тільки керівний апарат і сховища, решта бізнес-дивізіонів відокремлюються від компанії взагалі — генерація, видобуток, транспортування, роздріб тощо. Вітренко, наприклад, свого часу відверто не потягнув програми розвитку газовидобутку «20/20», вважає видобуток узагалі марною справою для витрачання зусиль держави і волів би повністю віддати його на відкуп приватному сектору. Щоб самому зосередитися на основному своєму пріоритеті — енергетичній безпеці.

Ви спитаєте, про яку безпеку може йтися, якщо НАК розберуть на запчастини, даючи можливість кожному зацікавленому підгребти під себе той чи інший напрям роботи? І чи можлива безпека, якщо держава, маючи газові родовища, відмовляється їх розробляти? Слушні запитання. І поки ми разом шукатимемо на них відповіді, згадайте, що цей же поборник енергетичної безпеки абсолютно серйозно пропонував імпортувати газ із РФ, купуючи його у «незалежних компаній», наприклад у Shell. І все б нічого, але навіть умовно незалежна «російська» Shell транспортуватиме цей газ абсолютно залежним газпромівським газогоном. Але ж це вже деталі, головне, щоб ідея була казково цікавою. А там уже, коли Україна підпише такі контракти з незалежними компаніями, які працюють у РФ, вона отримає підстави для оскарження в європейському арбітражі «Північного потоку-2» через неконкурентні дії з боку РФ на ринку. Відчуваєте масштаб і політ? Отож бо. Такій людині віддати 50 мільярдів на будівництво доріг, щоб їх розпиляли в ОП, — раз плюнути, це ж лише резерви. І взагалі, вони не мають жодного стосунку до амбітних реформаторських починань Вітренка. У нього, як у рабина зі старого анекдоту, є ще купа ідей… і найслабший із можливих профільний міністр.

Так, ми про Германа Галущенка, юриста, який останніми роками займався похованням «Енергоатому», а тепер піде в енергетичні міністри.

Усе правильно, Галущенко — людина Шефіра, яка ніколи не стояла за БЩУ і у якої чудово виходило добивати «Енергоатом». Галущенко — кум і друг Андрія Деркача, російського шпигуна за версією Держдепу, за стосунки з яким люди потрапляють зазвичай під санкції, а не в крісла міністрів. Галущенко друг помічника Деркача Олега Бяринцева, якого Галущенко ще й протягнув у «Енергоатом» разом із собою. Друг компаніям-трейдерам Ахметова та Коломойського, яким Галущенко, керуючи «Енергоатомом», надавав нечувані знижки при купівлі електроенергії. Завдяки другу усіх друзів Галущенку трейдери олігархів закріпилися на ринку продажів настільки міцно, що в певні моменти придбати електроенергію взагалі можна було тільки у них. Завдяки тому ж таки Галущенку, «Енергоатом» із прибуткової компанії став збитковою. Тільки якщо Коболєва за отриманий збиток НАК звільняють (принаймні так це аргументують), то Галущенко, докерувавши «Енергоатом» до збитків, іде на підвищення — у міністри енергетики. Що він там робитиме? Те, що й раніше, — виконуватиме побажання численних друзів першого помічника президента. Галущенко — це чергова інвестиція Шефіра у засоби виробництва. Просто, подарувавши Єрмаку посаду для Вітренка, Зеленський не міг не подарувати бодай щось Шефіру. Та й саме призначення Галущенка — лише вишенька на тій купі гуано, яку приготувала Банкова.

Зрозуміло, що західні партнери, зокрема МВФ, які роками билися за реформу корпоративного управління в Україні, не будуть у захваті від того, що наглядова рада найбільшої держкомпанії за помахом чарівної палички перетворилася на гарбуз. На відміну від нас із вами, вони там реально вірили у просування реформ і впровадження найкращих практик. Тому, так, вони будуть занепокоєні. Так, ми не побачимо ані місії, ані траншу МВФ найближчим часом, і взагалі ризикуємо його не побачити, бо діюча програма закінчується цього року, а ми не надто наблизилися навіть до часткового її виконання.

Однак Банкова спокійна. Їх західне партнерство обтяжує. Вони впевнені, що зможуть обійтися, залучаючи кошти на зовнішніх ринках. Тим паче що треба протриматися лише цього року, коли повернути ми маємо 16 млрд дол. держборгу, далі суми суттєво знижуватимуться, на радість усім противникам зовнішнього управління. От подивіться, Мінфін без усіляких програм і виконання вимог продав днями євробондів на 1,2 млрд дол. — майже як два транші МВФ. Різниця правда в тому, що МВФ позичає під 1,5–2%, а ринки — під 6,8%. І МВФ зазвичай нам потрібен не заради грошей, а заради здорового глузду. Та на нашу біду, знаходити гроші самостійно навчився не лише український Мінфін.

Бюджет на утримання парламентської більшості, за даними джерела ZN.UA, розрісся до нечуваних шести мільйонів доларів на місяць. А набутий політичний досвід підказав Зеленському, що звірів зоопарку має годувати лише власник зоопарку, бо інакше голосів для потрібних рішень не зібрати. Та й не має «годування» залежати від олігархів, на яких направлені американські прожектори – це лише скоротить політичне існування зоопарку. Тому Банкова вправно переспрямувала на себе значну частку «кормових» потоків. Що вже казати про «Велике будівництво», розпил якого, відбувається під «шЕфірним» дахом, і про згадані 50 мільярдів гривень нафтогазівських грошей, які мають піти на дороги, частково осідаючи в кишенях учасників оборудки. При бюджеті у шість мільйонів не можна нехтувати жодною можливістю заробітку. Навіть якщо тобі для цього треба скликати РНБО, щоб підчистити ринок контрабанди для «своїх», або незаконно змінити керівника держкомпанії, вкотре посваривши Україну із західними партнерами, які нам. «Копієчка до копієчки!»

Рік тому король цигаркової дистрибуції у близькому колі хизувався, що те, що йому за минулої влади коштувало мільйон, за нинішнього президента подешевшало до п’ятдесяти тисяч. Зараз він цього вже точно не скаже.

Добре, що молода влада підросла і оперилася. Погано, що з гидкого каченяти виріс не лебідь, а стерв’ятник.

Джерело